Кілька міркувань про блаженну Анєлю Салаву OFS перед її літургійним спомином, який припадатиме на 9 вересня.
Анєля Салава народилася 9 вересня 1881 року в Сеправі, невеличкому селі поблизу Кракова, як наймолодша в багатодітній родині Бартломея та Єви, уродженої Боченек.
Сім`я жила дуже бідно і скромно. На життя заробляли лише роботою в полі та час від часу ковальством, яким займався батько. Анєля з раннього дитинства пасла корів, а у вільний час плела мережива та продавала їх на базарі, щоб підтримати домашній бюджет. Незважаючи на матеріальні нестатки, сім’я дбала про свій релігійний розвиток. Салави регулярно приходили на Святі Меси, разом молилися і навіть мали вдома невелику бібліотечку релігійних книжок, які мати читала дітям у неділю та свята, а потім обговорювала з ними прочитане для ліпшого розуміння.
Шістнадцятирічна Анєля слідом за своїми старшими сестрами переїхала до Кракова, де почала працювати покоївкою. Вона хотіла вступити до чернечого згромадження, однак брак посагу став їй на заваді. Та вона однаково вирішила присвятити себе свідомому служінню Богу в світському стані, склавши приватну обітницю чистоти у віці 18 років. Цій обітниці Анєля залишилася вірною до самої смерті, попри пропозицію вигідного шлюбу з одним австрійцем.
Юна дівчина, потрапивши у велике місто, спочатку була в захваті від можливостей, які воно пропонувало: розваги, товариські зустрічі, ліпше матеріальне становище. Однак згодом, особливо після смерті її старшої сестри Терези, з якою була дуже близькою, вона знову почала тяжіти до цінностей, які надбала вдома. Анєля раптово змінила своє ставлення до віри, до виконання повсякденних обов`язків і до Бога. Вона свідомо обрала для себе стан служниці. Анєля писала у своєму Щоденнику: «Я з дитинства завжди відчувала в своїй душі, що лише тоді, коли перебуваю в найприниженішому стані, відповім на Божу благодать. І тому я охоче вибрала стан служниці; бути служницею, погордувавши всім щастям, яке мені нав’язували, вірячи, що в цьому принизливому стані я відповім на Боже жадання» (Aniela Salawa, Dziennik, Варшава, 1989, С. 85-86).
27 квітня 1900 року Анєля приєдналася до «Католицької асоціації жіночої прислуги ім. св. Зити» – благодійної організації, яка опікувалася дівчатами з сільської місцевості, що працювали прислугою в Кракові. Тут дбали про релігійне, професійне та соціальне виховання молодих, часто наївних дівчат: влаштовували їх на роботу, дбали про їхнє здоров'я, надавали юридичну допомогу, створювали притулок для непрацездатних та літніх членкинь, а також діяв шпиталь. Там Анєля зустріла багатьох приятельок, яких згодом сама підтримувала на різних рівнях їхнього життя – від релігійної освіти до фінансової допомоги чи пошуку роботи.
15 травня 1912 року Анєля Салава розпочала свій новіціат у Третьому Ордені св. Франциска (нині: Францисканський орден світських) у згромадженні при базиліці св. Франциска в Кракові. Там 6 серпня 1913 р. вона склала вічні обіти в руки отця Ізидора Ольбрихта, прийнявши ім’я Тереза. Вона дуже прив`язалася до цього місця. Саме тут, у каплиці Страстей Господніх, її часто можна було побачити на молитві, перебираючи пальцями розарій, роздумуючи над Хресною дорогою Ісуса або довго стоячи на колінах біля стоянь, що показували падіння Господа. Із її духовних записок, ми дізнаємося, що вона часто страждала разом зі своїм Божественним Нареченим.
Анєля Салава завжди була допомогою іншим людям. Під час Першої світової війни вона кожну вільну хвилину бігла, щоб доглядати за пораненими солдатами і навіть військовополоненими. У той час її називали «Святою Панною». Вона приносила їжу, розмовляла з солдатами, розповідала про Божу любов, делікатно намагаючись переконати їх стати на шлях віри. Вона дуже прагнула, щоб кожен помираючий солдат перед смертю примирився з Богом і людьми. Служачи цим пораненим, Анєля зрозуміла, наскільки важлива Батьківщина. Тоді вона почала молитися за незалежність Польщі і в цьому намірі жертвувала всі свої страждання.
А їх було чимало. У 1917 році її здоров`я настільки похитнулося, що вона вже не могла працювати. Це також було пов`язано з фінансовими проблемами. Анєля, хоч і не заробляла багато як покоївка, часто й охоче ділилася своїми грошима з іншими, хто був ще нужденнішим. Так вона потрапила у бідність. У 1918 р. жила в бідному підвалі на вул Радзивилівська, 20 у Кракові. Анєля страждала фізично, матеріально і духовно, але в цьому стражданні змогла надзвичайним чином з’єднатися з Христом. Ця любов до Господа Ісуса та інших людей навіть спонукала її взяти на себе страждання інших.
Померла Анєля Салава 12 березня 1922 р. у Кракові. На похорон прийшло багато людей – і світських, і священників, і бідних, і заможних – щоб попрощатися зі «Святою Паннею» на Раковицькому цвинтарі. Пізніше також багато людей приходило до її могили, щоб помолитися Богу за її заступництвом. Зростаюча fama sanctitatis спричинила, що конвентуальні отці-францисканці вирішили розпочати процес її беатифікації. Тому в 1949 році тлінні останки Анєлі були перенесені до базиліки св. Франциска Ассізького та поміщені в каплиці Страстей Господніх, де виставлені для вшанування донині.
13 серпня 1991 р. св. Йоан Павло ІІ підніс Анєлю Салаву до слави вівтарів на Ринковій площі Кракова. На завершення Святої Меси церемонії беатифікації Папа Римський сказав: «Для мене велика радість, що сьогодні в Кракові я міг піднести Анєлю Салаву до слави блаженних. Скільки разів я молився перед її мощами, як глибоко запали в пам`ять і серце ці слова: “Я живу, бо Ти наказуєш, помру, коли Ти захочеш, врятуй мене, бо Ти можеш”. Немає сумніву, що бл. Анєля Салава, відмовившись від утіх цього світу і присвятивши своє життя служінню Богові та людям, вела євангельський спосіб життя за прикладом св. Франциска Ассізького, за прикладом самого Господа нашого Ісуса Христа, який «прийшов не на те, щоб Йому служили, лише щоб служити» (Мк 10, 45).
Тому світські францисканці, присутні на Крайовій капітулі 11 жовтня 1992 р., обрали її покровителькою Світського францисканського ордену в Польщі.
У зв’язку з майбутнім літургійним спомином бл. Анєлі Салави, світські францисканці, реалізують проект «З надлишку любові», спрямований на популяризацію життя та духовності «Святої Панни».